Леся Джадан, РК Київ-Столиця

«…найбільше вона любила Україну!»

Ротарійці України в глибокій скорботі – раптово пішла з життя Леся Джадан, неймовірно щира і доброзичлива Людина, красуня, талановита журналістка, волонтерка, любляча мама трьох діток і кохана дружина… Героїчна Президентка “воєнного періоду лютий 2022-червень 2023” Ротарі Клубу Київ-Столиця.

Історія Лесі Джадан в Ротарі почалася п’ять років тому. Її – завжди активну і небайдужу журналістку – до столичного Клубу запросила голова Українського журналістського фонду Людмила Ольховська. У липні 2022 року Леся мала стати Президенткою Ротарі Клубу. Але в лютому почалася війна і діючий Президент Руслан Краплич одразу ж пішов у ТРО, тож Леся приступила до виконання президентських обов’язків. «Чи хвилювалася я? Так, звісно. Страх це нормально.

Головне, вчасно взяти себе в руки й вирішити: або ми піддаємося цьому страху, або ми переборюємо його і робимо все, що залежить від нас на благо свого народу, своєї країни», – якось вона згадувала свої переживання в одному з інтерв’ю.

Війна застала Лесю і її родину у Києві. Троє малолітніх дітей на руках. І вибір – лишатися в Україні й нести почесну місію чи обрати виїзд за кордон і безпеку дітей. Чоловік Андрій пропонував різні варіанти, але підтримав вибір дружини залишатися в країні. І постійно, попри власну зайнятість, працював з нею пліч-о-пліч…

Тільки на короткий період Леся з трьома маленькими дітьми виїжджала зі столиці на захід України, а повернувшись до Києва, розгорнула велику волонтерську діяльність. У неї не було досвіду формування команди, досвіду написання ґрантових заявок, щоб вийти на рівень проєктів з міжнародною участю, щоб залучити міжнародні кошти на допомогу українцям. Досвіду набувала протягом усіх місяців непростої, іноді виснажливої праці, коли доводилося боротися не тільки з власним вигоранням, а й з вигоранням команди. Водночас вчилася, як впоратися з хвилею неґативу, з яким нерідко зустрічаються всі волонтери і всі, хто допомагає людям.

Вона звалила на свої тендітні плечі купу справ і щодня викреслювала зроблене, але щось знову дописувала.

Хвилювалася, потайки, але робила… Була переконана, що кожна справа, кожен проєкт важливі та вимагають роботи в нон-стоп режимі, потрібно постійно бути на зв’язку, писати, домовлятися, передавати отримане адресатам…

І навіть коли був поставлений страшний діаґноз, вона не уповільнювала темпів. Про хворобу знали тільки найближчі, а вона так само для всіх усміхнена й доброзичлива творила добро…

Мій телефон зберіг ледь не щоденну переписку з Лесею – переживання, поради і плани, а ще гумор і оптимізм обов’язково! Багато особистих роздумів… перечитую і ніби знову спілкуюся з тобою, Лесюню… Останні повідомлення: «Як тобі допомогти, моя зіронько?» – питаю. «Скажи, що в тебе все добре і мені стане легше» – відповідає Леся, зворушливо беззахисна і неймовірно стійка водночас.

Біль розриває душу… Важко добирати слова…

Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, всім, хто знав і любив Лесю Джадан у їхній невимовно тяжкій втраті.

Вічна пам’ять милій, щирій, щедрій Людині з великим добрим серцем…

Нам тебе дуже не вистачатиме, Лесю… Лариса Коба та Ротарійці України